Роки не пролетять дарма безслідно,
Поразки ще залишать той рубець,
Що змушував нас підійматись гідно,
Не слухати спліток чорних сердець.
Ще хвилі піднесуть оті сторіччя,
І день ще змінить лагідная ніч,
І десь на нас чекає потойбічна
Знайомих та замулених облич.
Містифікація життя якась, та й годі!
Робили б руки і цвіла душа,
І серце б розквітало у природі,
І невідома для життя була межа.
Розлитися духовне може в річки,
Усміхнене обличчя світ проллє,
І зорі радісні вилазять з брички,
І знову ніч два кольори зіллє.
І знову я порину в тихий роздум,
Але кому вони потрібні, якщо так.
«Бо з ночі я, напевне, родом!» -
Ледь прошепоче місяць-одинак.
Дика Є.О.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553795
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.01.2015
автор: Дика