Тобі вже не нагадую про себе.
Даремно все: і жести і слова…
Зимові пасма затягнули небо
І воно сиве, наче голова.
А на душі панує хижий голод
На твоє слово, погляд ніжний твій.
Та тільки в долі, як надворі, - холод,
З твоїх країв суворий сніговій.
Мете нещадно віхола студена
На голе серце, на квітки чуття...
Невже з небес прийшла ти не для мене,
Невже не ти збудила до життя?
Чому живу? І сам уже не знаю!
Ніби помер, а є ще наяву…
До кроків, як колись, не прислухаюсь
З минувшини до себе не зову.
21.01.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553445
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2015
автор: dovgiy