З густого виру спогадів буремних
Сюжет один за іншим визира:
Несе бабуся рясту оберемок,
Березового соку піввідра.
То як вона чаклує біля печі,
Аби наворожити нам обід...
То сяде і розказує малечі,
Від чого у житті втікати слід...
На прикладах життя - чужих чи власних,
Що гідне, що низьке, онук навча,
Аби не стало скривдженим, нещасним,
Не впало, не спіткнулося дівча...
То на городі сапкою махає...
Веде на пастівень співучих кіз...
А то в сльозах зажурено зітхає –
Вже син її - мій тато - між беріз…
«Ой, без Івана й вулиця погана»,-
Поплаче і вертається до справ.
І так щодня, до пізна і від рана,
Аж поки Бог до себе не забрав.
А я іще й тепер – щодня і часто
Її науки згадую слова,
Що не давали схибити і впасти.
У совісті моїй вона жива.
Тих настанов ніколи не порушу:
Ні в радісні години, ні в журбі,
Бо що тобі в дитинстві вклали в душу –
До подиху останнього в тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553424
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.01.2015
автор: sanator