Не треба слів, говоримо очима -
Це, ніби сон, а я уже не сплю.
Від здивування зводив я плечима
І погляд твій усмішкою ловлю.
А ти стоїш в мереживі світанку -
І промінь сонця бгає твою тінь.
Не було в мене ще такого ранку,
Таких чудових, милих сновидінь.
Мовчання різав стоголосий дзвін,
Теплота любові гріла до нестями.
Хотів торкнутися твоїх колін,
Й до губ солодких, своїми губами.
Я цілував тебе на відстані руки,
Очима цілував, а ти була так близько.
Частенько все ж розходились стежки -
Або було чи холодно, чи слизько.
Не часто ми з тобою зустрічались,
Коли бачились, світ, ніби завмирав.
Дощем тоді холодним умивались -
Лишався крок, та наче хтось спиняв.
Я обійняв, на мене подивившись,
Все ж посміхнулась і у світлі ранку.
В метеликів ти сотню, розчинившись,
Пурхнула у відчинену фіранку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2015
автор: Познанський Дмитро