Знаєш, я, немов маленька дитина, яка дивиться на світ наївними очима в рожевих окулярах й вірить, що [i]твої почуття[/i] – це свіжий березовий сік: кристально чистий, солодкий, без м’якоті, що [i]твої слова[/i] – це мульплатиновий диск із найкращими соул-піснями, що на весь світ цитують відвертість із завареної гущі гіркої кави, що [i]твої поцілунки[/i] настільки щирі й правдиві, що закортить зупинити годинника й послати цей безумний та швидкоплинний час, аби провинитись й довічно бути покараним у Аскабані із теплих обіймів. Я, немов маленька дитина, мрію зустрітись у кожному кутку рідного міста, розглядаю перехожих, наче сюрреалістичні картини божевільних художників, аби вгледіти хоч одну схожу рису, бо твій образ давно вже розплавився в пам’яті й осів мішком із цементу, хоч на вагу, мов пір’їнка. Я, немов маленька дитина вірю, що ніколи не втрачу з тобою дивовижний магнітний контакт, що злегка законсервуємо емоції на золотій палітурці сердечного фоліанту, що Всесвітній потоп омине тільки наш особливий союз, бо ми на планеті одні проти всіх, а кривава комета змилується й прокричить: [i]«Це інстинкти й нічого більше, але най живуть, нехай! Шанси на існування цих підлабузників мізерно малі, а запалу вистачить на пару кроків, допоки не збліднуть їх почуття й посипляться між пальцями, мов зрадливий пісок…»[/i]. І найприкріше те, що я, немов маленька дитина, а ти – Залізний Дроворуб із прірвою в серці…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553164
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2015
автор: Незайманий займенник