Бігме брате
я більше не вмію говорити
і вірити
не відчиняю дверей і серця
недільні гості
розповідають мені про Бога
який закликає до воєн
який палить на вогнищі красунь і вчених
і готовий вбивати невірних
якщо їхні будинки оздоблені мармуром
і позолотою сяють вежі мечетей
ти знаєш, вони залишають мені книги
і обіцяють вічне спасіння душі
якщо я зроблю пожертву на черговий храм
знаєш брате
ця зима проростає в мені
соняхом
я тягнуся до світла і розпалюю піч
книгами, що приносять недільні гості
всі радіо в моїй хатинці з комином
вийшли з ладу
тому я все частіше слухаю синичок
і навіть підспівую їм
вони кажуть в мене непогано виходить
і якщо я трошки під тренуюся
то до весни з мене вийде файна птаха
чуєш брате
я почала прокидатися з сонцем
і нарешті навчилася їсти каші
я кожної секунди відчуваю
як в мені проростає пір’я
а крила вже не сховати за наплічником
повним книг і рукописів
тих хто був до мене
знаєш, я ж виявляється не перша
були й до мене
бігме брате
зачекай до весни
вся техніка в домі вийшла з ладу
а я перейшла на пташиний
не лякай сусідів і лікарів в білих костюмах
не подавай в розшук
просто іноді підгодовуй синичок
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552411
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2015
автор: шоколад