Ввечері було тепло. Останнє проміння спускалося парою на нагріту землю. Кольори ставали глибшими і розмитими, а тіні бурштиновим медом лилися квітучим садом до річки, ховаючись від гарячого сонця в зеленому лататті. Скільки запахів було у кожному кольорі. Скільки звуків у кожному запаху...Світло заломлювалось у тонкому павутинні й лагідно лоскотало очі. Ніде у світі не було так безпечно й затишно. Тихо і м'яко підкрадався вечір. Легко дихав у скроню. Гасив на ніч квіти й запалював вогники. Трави стелилися периною для стиглих вишень, а в полі коники вже задавали стрекотливу мелодію, вливаючись у пісню літа.
Та найголовніше відбувалося згори. Над усім метушливим і галасливим світом запалювалося мовчазне, чорне, як вугілля, небо з мільярдами далеких зірок, далеких світів, що здавалися такими близькими – тільки простягни руку і вони на кінчиках пальців. Великий Ківш, Оріон, стигле яблуко, овечка... Яких лишень фантазій не тримає дитяча уява. Весь цей калейдоскоп падав на нас невпинно. Притягував і гіпнотизував. Зачаровував дивною справжністю. Присутністю й далекістю водночас. То були ночі, коли нічні метелики стишували свій політ, а серце завмирало перед вічністю, що неслася над нами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551804
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2015
автор: Night