Пішла тихесенько в куточок
Руки там зложила
Била себе щиро в груди
Та Бога молила.
Невже Господи не чуєш?
Невже не побачиш?
Як ламає біль у грудях,
Як серденько плаче.
Милий Боже, любий Боже,
Тяжкая година.
Зглянься Господи на мене,
Як на сиротину.
Подивись як тисне тяжко
Важкий хрест на спину,
Як огорта душу й тіло
Лихая година.
Плаче жінка, промовляє,
Слабка як билина.
Невже, Господи, покинеш
Невже не побачиш,
Як скотились чисті сльози,
Як серденько плаче.
-Чуєш, Господи, як біль цей
Душу розриває?
Як самотньо б’ється серце,
Як воно страждає?
Звідки сил йому набратись,
З чого звеселитись,
Щоб сміхнулось сонце в небі
І вже не журитись.
Стоїть жінка, плаче тихо,
Слабка як билина.
Гне голівоньку до низу
Доленька-рутина.
На коліна тихо стала,
Рученьки зложила
І до ранку, до світанку
Бога так молила.
Зійшло сонце, всохли сльози,
Пташка заспівала,
А самотня бідна жінка
Із колін устала.
Оглянулась, озирнулась,
-Хтось наче торкнувся?
-Ні, здалось, привиділось,
Тільки біль минувся.
Любий Боже, милий Боже,
Невже ж ти все бачиш?
Невже чуєш тихий голос?
Бачиш як я плачу?
Гладиш тихо по голівці
Як малу дитину.
Розганяєш тугу й лихо
Нікого не кинеш.
-Все Я знаю, чую й бачу.
Встань з колін дитино.
Згадай мене як страждав я
У тяжку годину.
Розривалось серце навпіл
За тебе людино.
Підніми у гору очі,
Ти не сиротина,
Я – твій Батько,
Хочеш – Друг твій,
Ти – моя дитина.
Прийми мене в своє серце,
Піднімись людино,
Візьми спокій, мир і радість
В добрую годину.
Щастя – долю візьми вдосталь
Та мою науку,
Як скарби дорогоцінні
У обидві руки.
Зійшло сонце,
Заспівала пташка на калині,
А сум важкий та глибокий
Ту жінку покинув.
Встала жінка- озирнулась,
Наче хтось торкнувся,
Втерла сльози,
Посміхнулась
-Господи! Почув ти?
Встала жінка, озирнулась,
Як на серці тихо…
Ранок крізь вікно пробився,
Треба йти… і жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551429
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2015
автор: Юлія Іванівна