[b]КАШТАН ВЗИМКУ[/b]
Як невесело і сумно стане,
Зажурюсь зимової пори,
Підійду тоді я до каштана,
Притулюсь щокою до кори.
В глибині нуртуючого соку
Відчуваю я невпинний рух…
О, моя розрадонько висока,
Мій високий оберіг і друг!
Непорушний, незворушний зовні
Ти живеш напруженим життям,
І твої бруньки застиглі повні
Передвістям і передчуттям.
В них дрімають, як дитя в колисці,
Ждуть, коли настане слушна мить,
Фантастичне п’ятипале листя
І конічні свічечки суцвіть.
Мій каштане, навіть в шапці снігу
Про майбутню мрієш ти весну!
Скину я думок зимове іго,
Пробуджусь для радості зі сну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551334
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.01.2015
автор: Лавинюкова Тетяна