А я не той, далеко вже не той,
Що прямо йшов, долавши перешкоди,
Що грав на саксі, шанував гобой,
Що виріс не помилкою природи…
Батьки зростили з мене мужика,
Копав город, носив мішки на спині,
В мене, як в тата, не легка рука,
А рід для мене був і є – святиня.
Хоч вже роки, та сила й розум є,
Батьківська пам'ять у душі зі мною,
Я завжди знаю на віку своє,
Хоча минуле не дає спокою…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551174
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2015
автор: Віталій Назарук