Відпусти. Не спинити таку кровотечу.
Буде швидше до Бога стежиною йти.
Хіба знав, що помру я в такій ворожнечі?!
Хіба знав?! Воював я в Афгані, в Чечні.
Оніміло у грудях. В очах білий пил.
І у вухах, ти чуєш?! гуде... Ніби млин
Обертає у небі свої пари крил…
Я на полі. Сріблястий пахне полин.
Ніби вдома у мами!
Друг вмирав як і я. Та не тут, у Кабулі…
І сміявся до когось, і комусь радів.
Я багато втрачав після того братів…
Щось у грудях стиска. То старі кляті кулі…
Друг казав, що приходять дівчата до нас
В сорочках, зі стрічками, сміються, ведуть
Через поле і ріку. Ото значить час!
Бо я бачу її!... Йди до мене! Я тут!
Був радий, що ти поруч в хвилину останню.
Друже, ми переможемо! Бережи Бог усіх!…
Як помру. Візьми це!, не скорися стражданню…
Він зітхнув, і з грудей його вирвався сміх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551066
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.01.2015
автор: Катерина Гурина