Темніє фігура між білих фантазій…
А може, то Ви у зимовім саду?
Шукаєте стежку, якою щоразу
Від Вас, не прощаючись, йду.
На ній не знайдете ні сліду, ні згадки,
Та й зовсім в заметах не видно її.
Навіщо шукати вам жінку-загадку,
Яку відспівали давно солов’ї –
Ще там, у фатально-солодкій замрії,
Де вічним здавався весняний політ.
І думку дарма Ваше серце леліє,
Йому довіряти, повірте, не слід.
…………………..
Біліє фігура між чорних фантазій...
Напевне, то Ви у безмісячну ніч
Приходите вкотре в обірваній фразі
Стежками думок між засмучених свіч.
І так невагомо, граційно і легко
Несете весну у мої холоди.
Я хочу торкнутись, та Ви вже далеко...
В рядках недописаних – Ваші сліди.
Байдужо-поволі зрадливу замрію
Розвіює сніг між оголених віт.
Та серце надію недарма леліє,
Йому довіряти, упевнений, слід.
……………………………
Самотні фігури блукають по світу,
Жадані комусь, не зігріті ніким.
Лиш любляче серце зуміє змінити
Такі чорно-білі фантазії зим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551015
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2015
автор: olesyav