Різдвяні свята теплі і веселі,
Змітає вітер сніг пухкий з дахів,
Всі радісно несуть в свої оселі
Дарунки для маленьких дітлахів.
І жвавий гамір чується повсюди,
І в магазинах всього більше аніж досить.
А в переході обминають люди
Мале хлоп"я, що милостиню просить.
Пальто тоненьке і навряд чи гріє,
Від холоду здригається дитина,
В очах старечий смуток, безнадія,
Що хтось зупиниться і грошей йому кине.
Ось чоловік побачив, зупинився,
Він, як і всі тут, просто перехожий.
На цій дитині поглядом спинився:
- За що страждає це дитя, о, Боже?!
Невже ти неспроможний щось зробити –
Він думкою до Господа звертався –
Адже і він, і всі ми – твої діти!
І Бог почув, й до нього так озвався:
А я таки зробив щось, щоб ти знав,
Адже до нього я ТЕБЕ послав!
***
Немає в Бога рук, крім наших власних,
Щоб допомогу людям надавати вчасно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550999
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.01.2015
автор: Любов Вакуленко