не веди мене, подорожній, бо ж відаю куди йду
не учи мене, подорожній, бо ж світла моя голова
я свідомо вдягнула ладан, я свідомо шукаю біду
і врятують мене від того аж ніяк не чужі слова
не слова про любов чи дружбу, бо немає ще тої мови
щоб сказати святому світу про пороки його чоловічности
і пливе по Босфору човен (навіть в нього свої умови
щоб довести мене до неї, до такої зрадливої вічности)
щоб донести мене на крилах, щоб донести мене додому
і залишити в лапах страху. показати - моя межа
тепер зважує мою душу. тепер мертве снує у живому
а вона все йому сміється, мовчки глипає, як чужа
що тепер? буде мучити довго, просто вбити - давно замало
він не птах, але має крила, хочеш з ним - то бери й лови
він літає такими шляхами, де нога моя не ступала
якщо в мене така любов, прошу, Боже, благослови
Помаранчева дівчинка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550714
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2015
автор: Помаранчева дівчинка