...Серпень 1980 року. Мiсто, яке тодi мало назву Ворошиловград.
...Настрiй у Ольги був гарний, вона вiдчувала себе щасливою. Адже, вона щойно уважно переглянула на iнформацiйнiй дошцi вишу список абiтурiєнтiв, якi, з успiхом подолавши бар'єри iспитiв i конкурсу, стали студентами-першокурсниками. У списку було й прiзвище Ольги.
Вона йшла по вулицi до гуртожитку, де iнститутська адмiнiстрацiя надала мiсця майбутнiм студентам, якi приїхали з iнших мiсцевостей. Щоправда, тi, якi не витримали конкурс, були повиннi з'їхати протягом кiлькох дiб. Але до Ольги це не вiдносилося.
Дiвчина вже пiдiйшла до гуртожитку, коли iї зупинив незнайомий чоловiк. На зовнiшнiй погляд, йому було близько сорока рокiв. Глядячи на Ольгу, вiн сказав:
- Розалiндо, я шукаю тебе з учорашнього дня. Декiлька разiв хотiв потелефонувати тобi, але кожен раз згадував, що це - не можливо. Я хочу, щоб ти уважно прислухалась до мене. У нас обмежений час, Розалiндо, а я маю сказати тобi багато чого...
...Кажучи чесно, Ольга, як i всi мешканцi Донеччини, i у сiм'ї, i у колi друзiв завжди користувалася тiльки росiйською мовою. У школi учнi вивчали українську мову, по сутi, як i англiйську - тобто, як iноземну. Тому Ольга слабко володiла українською i не повнiстю зрозумiла слова спiвбесiдника. Але помiтила, що вiн чомусь назвав iї "Розалiндою". Це здивувало дiвчину, бо iї нiколи i нiхто так не називав.
I вона вiдповiла незнайомцевi:
[i]- Вы с кем-то спутали меня. Наверное, с какой-то иностранкой. Я не Розалинда. Меня зовут Ольга.[/i]
- А чому ти звертаєшся до мене на "ви"?
- Тому, що ви набагато старший за мене.
- От у цьому, - посмiхнувся чоловiк, - ви якраз помилилися.
..................
[i](Продовження далi.)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550563
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2015
автор: Mik (галицька миша)