Зимовий ранок підіймає погляд
Зіницею невтомного світила.
Блаженних тиш щорічний спогад
Лягає знов душі на крила...
Несе в ліси, у гори, у тумани,
Де вільно, де роздолля для снаги.
Там простір тиші і нема омани,
Як вічність простяглись сніги.
Криштальним вітром дихають гілки,
Тремтять дерева в хуртовині білій,
Шпигує за лісами у тіні
Якась незвідана лучиста сила.
Ще миті, ще години, ще часи,
Допоки прийдуть рясні весни.
Але від цьої крижаної надкраси
Душа радіє й крига серця кресне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549628
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2015
автор: Катеринка