Монолог

Не  обіймай  мене  -  
мені  боляче.
Штовхни  мене  -  
так  буде  краще.
Мовчи  -  
Я  така  беспомічна,
Тремчу
у  твоїй  брехні.

Це  ти  складав  закони,
Суддя  тепер  німий.
Суддя  твій,  -  я  до  болю,
Мовчки  люблю  твоє  "не  люблю".

А  ти  прийшов  навіщо?
Обійняв  мене  за  що?
Суддя  твій  -  пан  столичний,
А  судиш  ти  на  пекло  вічне!


Пусти  руки  -  
вони  вже  сині.
Пусти  руки  -  
твоя  біль  єдина.
Не  дивись  -  
боюсь  очей.
Розсмійся
за  мій  сором  ночей.

Прошу  "пусти",  але  не  йди!
Візьми  світи,  за  них  прости.
Живи  поруч,  та  не  зі  мною,
Прямуй  на  Північ,  ти  ж  не  самотній.


Не  ображай  її  -  вона  невинна,
що  душа  твоя  безсильна
забуть  минуле  і  колишніх
І  з  нею  буть  до  літ  старійших.

Ти  не  кохаєш  неї,
А  вона  наївна  -  вірить.
Ти  дихаєш  мною,
А  вона  в  тобі  щаслива.

Вона  тебе  любить,
і  я  люблю.
Вона  в  тобі  щаслива,
а  я  без  розуму  в  сльозах  живу.

Вона  тебе  любить,
і  я  люблю,
Та  коли  вона  літає,
мене  любов  ламає...
Вона  тебе  любить,
і  я  люблю,
Та  коли  вона  літає,
мене  любов  ламає...

13  вересня  2014  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549588
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2015
автор: Юлiя Янгол