Ти бачиш дивне сновидіння,
Ти ніби в потаємний комірчини.
Там росте дивовижне коріння,
А під ним ніби щось у скрині.
Комірчина, спочатку,
Здається малою,
Але там темна лощина,
Сокритая від усіх мглою.
Ти щільно зачиняєшь дверцята,
І стежкою ідешь,
Тільки тобі відомою.
Крізь сон ведений втомою.
А щоранку прокинувшись,
Лякливо душа озирається.
Як, ніби, хтось тайну дізнавшись,
Викрасти її намагається.
Ти просинаєшься, ідешь їсти,
Ти як завжди у своїх справах,
А на заході, як потрібно,
Знову лягаєшь спати.
Життя тече своєю течією,
А ти поглинутий тією тайною...
Ти ховаєшь її всім розумом
И всією своєю душею.
І щоночі, як крадій,
В комірчину свою продираєшься.
Сподіваєшься, що зі скринькою сріблястою,
Там нарешті сховаєшься.
Ти ховаєш її, як скарб,
Бо дорожче її нема фарб,
Без неї все складеться як доміно,
Та перетвориться у німе кіно.
Де є безмовні і німи у серця терна,
Кришталева, холодна вода озерна,
Дроти нервів сталеві,
Очі апатичні, вогневі.
Хто знає, що може бути всередині...
Мрії найсерцевинні,
Жахи найчужинні,
Чи тайна найнебезпечніша.
Що у скриньці сокрито,
Нікто і ніколи не дізнається,
Але можу сказати одне,
Там у кожного своя правда ховається. (06.01.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549192
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.01.2015
автор: Волошина Екатерина