Не сердься, не сприймай того в багнет,
Що я дзвоню без всякої причини.
Стриманості слабне імунітет,
Коли думки про тебе щохвилини.
І усмішка сягає зір очей,
Воркує слово тихо біля вушка.
Притихнув ночі званий казначей,
Стоїть осиротіло пуста чашка.
І вабить доторк губ твоїх м’яких,
Тепло долонь так гріє змерзлу душу.
Немало перейшло вже днів німих,
Позбутись їх у серці своїм мушу.
05.01.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548878
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2015
автор: Валентина Ланевич