В вечірній тиші поля запорізького,
В вологих сутінках роси і спориша
Колишня слава камінцями блискає,
Вітром гуля махновська пісня і душа.
Тут зорі прадідівським зерням розсипаються
Дерева хиляться, як ворог, від вітрів
Гулом тачанок земля й досіль здригається
пригадуючи пил революційних днів
Тут з піснею колись не розлучалися
Підковами озвучували такт
Гуляло поле, йшли у бій, всміхаючись
Погибелі призначивши антракт.
На небосхилі фарби розлилися в кров
Промчався день на велетні-коні
Ти не журися, Батьку, твоє діло знов
Повстане, але у новому вбранні!
Хай поки засівають поле рапсом, замість жита
І хай з трибуни брешуть про демократію і про права
Народ наш вільний, нам творити тут і жити!
В нас є і витримка, і булава.
У нас є слово - сильніша наша зброя!
У нас є розум й біль минулих втрат.
І дух землі – то праця, пісня й воля
Що проросте із офісних буденностей
У світ ідей - без заржавілих грат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547628
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.12.2014
автор: Катеринка