Чимало разів підіймав мене в небо літак…

Чимало  разів  підіймав  мене  в  небо  літак.
Чимало  разів  і  віталися  ми,  і  прощались...
Я  знаю  ці  слізні,  ці  гіркі  прощання  на  смак.
І  знову  розлука,  мов  ніч  чорноока,  підкралась...

Не  хочеться  знову  пускати  солону  сльозу.
Не  хочу  з  зажуреним  серцем  тебе  покидати,
Бо  вірю,  що  я  повернусь  у  квітневу  грозу!..
Вже  скоро.  А  може  в  осінню...  Чи  будеш  чекати?..

Чи  будеш  чекати  свою  мандрівницю  -  дочку,
Не  вірячи  людям,  які  звинуватять  у  зраді?..
Чи  винна  я  в  тім,  що  судились  мені  на  віку,
Мов  річечці,  два  береги?..  Це  не  вигадки,  -  правда.  

Але,  як  і  він  -  український  великий  Кобзар,
Я  хочу,  щоб  тіло  в  собі  ти  моє  поховала...
У  долі  моїй  ти  -  мов  світлий  незламний  ліхтар,
З  яким  Небеса  мою  душу  навік  повінчали.  

Чимало  разів  підіймав  мене  в  небо  літак,
Та  я  назавжди  не  прощалась  з  тобою,  кохана!
Я  знаю  ці  слізні,  ці  гіркі  прощання  на  смак.
Прощання  з  тобою  -  це  болісні-болісні  рани...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547467
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2014
автор: Елена Марс