у темній ночі з розпачу чи, прокинешся зі сполоху страшного сну
...я тебе ледве обійму, злегка приходячи до тями. я розумію
жахіття кожному насняться на віку. я чую сполох твій
у тиху. ніби-то годину.і розум думає-а раптом...
і силу кров крізь серце прожене. душа на сполох бити стане
а серце зірветься арабським скакуном. і вірити в реальність перестане так,
наче в темнім лісі, де заблукаєш й виходу наче б то нема.
а вихід завше є коли місяць не світить..то світить провідна зоря,
і навіть хмарам не під силу.. але того не варто-любо говорити.
кохання може все...і навіть те, про що не можна говорити.
кохати ж можеш лиш одну людину.
Геракла, Геркулеса-Венеру чи Афіну.
дорогу й близьку відверто. що обере і поряд буде із тобою.
до спільного..і навіть світла згину..і навіть після світла згину свічку запалю
.....і за руку тебе візьму
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547246
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2014
автор: Велес Є