Ми імпульси. Зароджені десь у синусах,
розтечемось по кінчиках пальців і зникнемо. Нанімо.
Просто звуки, і ті вицвіли. Мабуть було наврочено. Пророчено.
Де ж наші клятви воочію?
Та нічого, хтось сповідається, а хтось таки знайдеться тай висповідає.
Я й так знаю що прайд мій не вміститься в твою прерію, і чорт з нею.
Дорога і так намічена чорним а місце хрестом. стріляєш? то хочаби, прошу не холостим.
Навіть той то колись мабуть заклинить, жертва стане тигром і більш не настрашиться.
Життя - школа. а ти тоді в мому житті ліцей. на тім і все.
А далі лиш висновки, невже це все? А хоча, навіщо нам лишні драми.
Ми не вмістились би навіть в одну(й то малу) октаву. навіщо нам цілий спектр? Для мене не вперше.
Ти рідко задіваєш живе, як правило задіваєш вже мертве...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547187
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2014
автор: Open Air