Напередодні першої війни
за другу незалежність України
не мали ми ніякої провини,
аби вмирали винні без вини.
Але така у грішного недоля,
що має заплатити у бою
за ту хиренну воленьку свою
життями козаків у Дикім полі.
Кому війна, кому – і [i]мать родна[/i].
Кому відкати, а кому – руїна.
Як допекла «[i]єдыная страна[/i]»
і як пече [i]єдина Україна[/i].
Від весняно́ї Раші у Криму
й інвазії лютневого погрому
ми все ще повертаємось додому,
опалені й отруєні в диму.
І всім оцим завдячуємо «брату» –
ворожій інтервенції Кремля,
і мусимо у жертву віддавати
найкраще, що народжує земля.
В імлі армагедонської блокади
рябіє Дике поле блокпостів.
Між мовами – найвищі барикади.
Язик стає плацдармом для катів.
Безумна Дума мліє у екстазі.
Накачують національні м’язи,
рахітики дебільного Кремля.
Будуємо тини і перелази.
Від пошесті азійської прокази
у зоні непритомніє Земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547107
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.12.2014
автор: I.Teрен