Любов Сирота-Дмитрова
Ось знову проступає непомітно
За темінню нічлігу
Якесь яскраве, ніжне, дивне світло
Від неба чи від снігу.
Іще простори білі напівсонні
За шибкою в цю пору,
Як в спальні на своєму ми віконці
Відслоним тихо штори.
Там білий вид, пустий і нерухомий, –
Дивуємось картині,
Як гарно кущ окреслився там чорний
На світлім тлі рівнини.
Й на кожній гілочці, що вгору пнеться,
Оперення чарівне,
Аж нам і світ новішим видається,
Ніж в перший день творіння.
Щемливі тиші звукові потоки
Нам враження складали,
Що в темну ніч оцю з землі раптово
Населення пропало.
Але як вийдемо на денне світло
Із сутінків квартири,
То на стежинах свіжий слід помітим, –
Це стоп людських пунктири.
А як пройдемо сонний тихий дворик,
Минем границі тину,
Почуємо знайомий поруч говір
Й далекий шум машини.
І світ увесь, оновлений снігами,
Розписаний і звучний,
Населений, на щастя, густо нами, –
Він, може, тим і вічний…
31.01.2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546695
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 26.12.2014
автор: Martsin Slavo