Торкаючись віями сьомого неба,
Відразу торкаєшся й п'ятами дна.
Тоді розумієш: між "хочу" і "треба"
Завжди є межа. На все своя ціна.
Не можна замкнути у просторі вітер,
Так само, як в кратері стримать вулкан.
У замкнутім просторі - сперте повітря,
Задуха нестерпніша, ніж ураган.
Коли ти на небі - нікого не треба,
Сама ейфорія за руку веде.
Коли ти на дні - не потрібно і неба,
Лиш когось, хто б витягнув звідти тебе.
Лиш когось, чиє "Знаєш, все буде добре.
Мусить бути, інакше не було б і нас"
Знов змусить забитися серце хоробре.
Лиш тоді розумієш: на все є свій час.
Ти знаєш, в житті все не так, як в кіно.
Впадати у крайнощі, звісно не треба,
Та навіть коли ти на дні, все одно,
Навчися торкатися віями неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546029
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2014
автор: Люба Василик