Тягну канат, мастило тру у пальці,
перебираю глину у ступні.
Ми, волоцюги, крила склали в ранці.
Йдемо за Сонцем по сухій стерні.
Ти дивишся у спини наші, мрійно,
рахуєш, як зозуля на літа.
Вже Сонце спухло, наче бульба мильна,
і ми не ті... і ти уже не та.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545957
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2014
автор: Андрій Дзюба