З гучномовця прозвучав розмірений, беземоційний голос:
-Станція "Дніпро", слідуюча - "Гідропарк", - і сніп сонячного проміння полоснув по вікнах вогона, який вирвався в лабед чорного тунелю, заграв теплими відблисками по обличчях пасажирів.
Клавдія відчула, як несподіваний острах холодним вужем заповзає за пазуху, холодком торкається її розпашілих, пожадних до чоловічої ласки, грудей, як йойкнуло, щемно занило серце, а душа, сповнена теплих сподівань, враз стрепенулась та жінка подумки проказала собі:
-Вже запізно відступати назад, що надумала - те нехай збувається.
Гідропарк зустрів її тихим погойдуванням прив’язаних край берега човнів. Дніпровські хвилі з легеньким плюскотом вдарялися об їх боки і, відхлинувши, бігли, ген, аж у плакучі верби, що тісним колом хороводили біля пологих з жовтим, зігрітим палючим літнім сонцем, піщаних пляжів, а то завмирали, вдаряючись у тредь крутих берегів.
Протоптана тисячами ніг між деревами стежка, де захлиналось веселим щебетом птаство, вивела Клавдію прямо до піщано-золотистого, що кишів відпочивальниками, раю. Знайшла й собі між ними місце, повільно розділась та підійшла до краю води.
Спочатку несміло занурила в воду по черзі пальці ніг, полоскотала секунду собі нерви, а потім швидко зайшла у воду майже по саму шию. Під водою торкнулася руками округлих своїх грудей, посунула їх до низу, поклала на ще по-дівочому тугі стегна і легким порухом пересунула на живіт, що, чомусь, так по-зрадницькому, враз пройнявся млістю і Клавдія, розмашисто розсуваючи руками воду, швидко попливла вздовж берега.
Вода забирала на себе втому жінки і тій здалось, що й не було отого невдалого заміжжя, яке полишило тільки неприємну згадку та вкинуті у безвість прожиті роки. Одна потіха тепер у неї - її донька та й та має власну сім’ю і живе окремо від неї.
За думками й не зчулась, що поруч неї пливе незнайомець та той вивів її з задуми окликом:
-Мила русалонько, а чи можна з вами познайомитись?
-А не боїтесь, що зачарую? - відповіла зі сміхом, підтримавши й собі веселу гру слів.
Невдовзі, вийшовши на берег, вони розговорились, роззнайомились, бо якось відразу припали один одному до вподоби.
Андрій також був розлучений і йому давно кортіло зустріти жінку з якою було би приємно коротати довгі зимові вечори і милуватись рясними літніми зорями.
Через місяць вони побрались і Клавдія переїхала жити до Андрія, в його київську однокімнатку.
Два місяці він буквально засипав її квітами. Та одного вечора затримався, прийшов напідпитку. Клавдія, що вже нажилась з пияком до несхочу, нестрималась, зробила Андрієві зауваження. Той весь збілів і кинувся у ванну кімнату. У куті лежав старий шланг, недавно його замінили в пральній машині на новий.
Випитий алкоголь підігрівав дії. Андрій, нетямлячи себе від люті, схопив шланг у руки і давай шмагати ним Клавдію куди непопадя.
Злякана жінка насилу окриком зупинила того. На другий день зібрала свої речі та повернулась назад до себе, на село.
Андрій ще декілька разів приїжджав до Клавдії, перепрошував та та навідріз відмовилась від нього.
Минув час. Осінній короткий день добігав до вечора, довгі косі тіні лягали на подвір’я. Клавдія вийшла з клуні, з мисочкою зерна у руках:
-Ципа-ципа, ципа, мої любі, мої попелясто-зозулясті, - ласкаво прикликала курей і ті бігли з усіх коротких ніжок, поспішали до господині веселою зграйкою, похапцем клювали зерно, а поміж ними, випнувши груди та гордовито піднявши голову, велично походжав, сокочучи, чорно-гарячо-пірчастий півень.
Клавдія дивилась на свою курячу команду, а у голові роїлась думка:
-На другий рік треба знову їхати до "Гідропарку". Треба їхати, має ж десь бути і її жіноче щастя.
23.12.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545881
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2014
автор: Валентина Ланевич