3.
За пів року до:
Юра поспішав, як тільки міг. легені важко піднімались, тіло ломилось від навантаження. Саша ще та любителька концертів. Тільки на них вона не ходила. До цього моменту…
Її слова відлунювали в його голові, заповнювали собою вулиці Львову. Вони пробирали його до кісток, створюючи холод і розганяючи тепло. Львів здавався йому незнайомим, він не впізнавав нічого і нікого, все зливалось в купу. Дорога, що він прокладав її вночі продираючись крісь людські джунглі повернула вліво.
Саша зчепилась з іншою дівчиною і тепер вони крутились на місці наче дзиґа, тримаючись за волосся. Юру пересмикнуло: жінки в бійці жорстокіші, а рознімати їх не менш небезпечно, аніж приймати участь в бійці. Юра не мав навичок професійного бійця і тіла ведмедя. Але один вигляд Саші в біді розбудив у ньому дух лева. Довкола вже зібрався натовп зівак. Юра не гаючи часу протиснувся всередину. Він швидко розштовхав всіх руками та продерся до неї.
- Відійди, пацан! – почув чийсь роздратований голос.
Це був звичайний бас, звичайного львівського рокера, але в той момент Юра зненавидів його. Дужий власник голосу виріс прямо перед ним. Юра не став вглядатись, хто це був. Вся його лють, в вигляді кулака, виплеснулась на того і він не встояв. Здоровань похитнувся і розтягнувся на холодній непривітній землі. Юра ж переступив через цього Прометея і побіг до Саші. В цей момент він відчував в собі невідому силу. Він відтягнув суперниць і затулив собою Сашу. Обидві важко хекали наповнючи холодне повітря теплим паром. Зачіски, що їм прекрасна половина людства приділяє стільки уваги безнадійно зіпсовані Очі горіли ненавистю – левиці відмовлялись поступатись одна одній. Шкіра блистіла від капель поту.
- Досить! – гаркнув Юра.
Дівчина, яка стояла навпроти окинула його поглядом повним ненависті. Її розцарапане лице доповнювали цю моторошну картину. Але нападати не стала. Люди навколо заметушились. До неї підбігли подружки, більшість глядачів махнули рукою і пішли всередину, дослухати музику. Якийсь юнак самотньо стояв, невпевнено смикаючись – видно через нього все і почалось. Але решті він міг смикатись і від холоду – Юра зробив такий висновок проводжаючи його поглядом всередину.
- Ти в порядку?
Він одразу ж пожалів про своє питання. Сашина губа почорніла, на підборідді була засохла кров.
- В нормі – вона по-дитячому опустила очі вниз – не дивись на мене!
- Тоді сама подивись на мене – лагідно всміхнувся Юра.
Тоді він ще вмів так всміхатись. Тоді життя не витерло об нього ноги. Тоді він ще відчував, що сонце світить і йому теж…
Саша невпевнено підвела очі. Яка ж вона гарна – мимоволі проскочило в нього. Тоді він ще лишень починав підозрювати, що не ставиться до неї, як до друга.
- Я не гарна? – спитала його.
- Нічого такого, що не поправити – утішив її – не смертельно. Тобі навіть пасує…
- Дякую тобі, Юра – незвичним для неї голосом сказала Саша.
Він міг би поклястись, що ніколи не чув таких інтонацій. Серйозність і Саша – це речі рідко коли вживались в одному тілі (адже не в тіла є душа, а в душі є тіло). В її очах зблиснули невідомі раніше вогники.
- Пусте – Юра перший раз розгубився.
Зазвичай його зовнішність викликала інтерес в протилежної статі і заздрість з боку чоловічої. Місцева львівська інтелігенція в традиційних спортивках не розуміла, що дівчата знаходять в таких, як він. Так, він не виділявся фізичною силою, хоч і слабаком себе не вважав, та й бійки йому були чужі. Він не хвалився такими речами. Він не носив коротких стрижок – зате вічно патлатий і майже завжди розслаблений. Може він би розповів, що зовнішній вигляд це лишень обгортка товару. Що його розслабленість та приємний вигляд підсвідомо сприймається прекрасною половиною, як впевненість в собі та своїх можливостях. Що культура мови, це перш за все повага до тих, хто тебе слухає. Що гра на гітарі – це всього на всього спосіб свого самовираження. Але він не став би цього робити.
І от, саме зараз це все дало збій. Вся його рішучість, весь напускний шарм зник, коли він дивився в два чорних наче ніч океани. Він тонув у них, розчинявся в пучині.
- Я завжди буду поруч – слова стали клубком в його горлянці, але Юра все ж зміг його виплюнути.
Вона зробила маленький крок, точніше його десяту частину вперед. Юра не міг пересилити себе. Між ними утворився ковалентний зв’язок, їх атоми поволі почали вступати в хімічну реакцію. Юра поволі подався до неї…
- Гей ти, покидьку! – пролунало збоку.
Юра лишень повернув голову вбік, як весь його світ вибухнув. В його лице врізалась комета. Його всесвіт спалахнув яскравими зорями прямо в нього перед очима. Шкіру на лиці спопелило. Ноги втратили під собою землю. В вухах зашуміло повітря, ніби він швидко кудись біг. Зате його тіло вдарилось в щось тверде. Вуха заклало від ударної хвилі вибуху. Саша залишилась десь там. Наступна комета врізалась в його ребра, забираючи повітря з його легень.
- Не чіпай його! – почув її писк.
Але він одразу ж потонув в новій атаці астероїда під назвою черевик.
***
Зараз
Його потрясли за плече. Юра нехотячи відкрив очі. Комети та спалахи від знищення віддалених від землі галактик пройшли. Саша зникла і перед його очима, наче з туману з’явився силует Лізи.
- Просинайся – тихо сказала вона.
Юра нехотячи вивалився зі спогадів. Кометою тоді виявився той рокер, що його Юра вклав спати. Тоді ж він просто повертав борги. Зараз в його голові гуділо, наче він все ще був там, лежав на холодній землі.
- Досить, Череп! – прокричав хтось, що в Юриних вухах це був наче постріл з рушниці – пішли всередину.
- Тобі пощастило! – Череп плюнув на нього – Чуєш?!
Юра протер руками очі. Провів пальцями по своїй патлатій голові.
- Приїхали? – хриплим голосом спитав він.
- Майже – Ліза ухилялась від відповіді.
- Тоді чому ти мене розбудила? – не зрозумів Юра.
- Нам би варто познайомитись, раз вже будемо працювати разом.
- На добраніч – Юра знову заплющив очі.
Коливання їх чотирьохколісного корабля по асфальтованим морям тягло його в темну пучину сну.
- Та перестань – Ліза потрясла його за плече – не злись.
- Я не злюсь – стомлено відповів той.
- Точно?
- Точно. Так, гм, чому ти тут?
- Де?
- Чому ти в мікроавтобусі я знаю – скривився Юра – він приїхав по нас, через пів години після мого прибуття.
- ОГО, КЕП, це ти? – засміялась Ліза – просто…
- Просто – Юра підняв брови догори чекаючи продовження історії
- Моя сестра… їй потрібна операція. Пересадка Десять тисяч євро в Берліні. А тут підвернулась можливість заробити…
- Ти ж навіть не знаєш, що за робота.
- Ми з нею з дитячого притулку…
В Лізи заблистіли очі. Їй важко було згадувати. Ось воно – пояснення її холоду. Життя в притулках важке і нерідко жорстоке. Юрі стало її жаль.
- В мене крім неї нікого немає – по щоці пішла сльоза.
- Тссс…
Юра поклав руку їй на плече. Другою витер їй сльозу. Ніжно підняв їй підборіддя і глянув в її очі.
- Перестань – прошепотів їй – жіночі сльози говорять про всю жорстокість цього світу. Для мене це саме гірше.
- Вибач – сказала вона.
- Я не бачив твоїх сліз, якщо що.
- Дякую.
Незручна пауза.
- А ти що тут робиш? – спитала вона.
- Все просто – всміхнувся Юра – мені потрібні гроші для вирішення всіх моїх проблем.
- Я з тобою була щира – образилась вона.
- Не дуйся – Юра потряс її за плече – щирість в наш час вже занесена в червону книгу. Але твоя взяла. Є одна дівчина…
- Гарний початок – засміялась Ліза – прямо на прийомі в психолога. Знаєш, приходить такий собі закомплексований підліток, що ніколи ще не був у нього і починає історію з уявного друга, котрого щось тривожить.
- А в нього самого ніби все супер – доповнив Юра – лишень дівчина справжня.
- Саша звати? – всміхнулась та.
- Звідки ти знаєш?
- Ніяка ти не Саша – Ліза перекривила його інтонацію – ти мене так назвав тоді, в полі.
- А, так. Ти мені здалась схожою на неї – Юра знизав плечима.
- Дякую – знов образилась Ліза.
Дівчата не люблять коли їх порівнюють з іншими дівчатами. Кожна з них хоче бути неповторною, особливою. Індивідуальністю. Тільки от сіра маса якраз з індивідуальностей і складається.
- Не ображайся – Юра легесенько штовхнув її в плече.
- Я розумію – Ліза слабо всміхнулась – закоханий настільки, що бачиш її в кожній.
- Така ситуація.
- Фраза на всі випадки життя – процитувала Ліза.
- Шариш…
- Ну, продовжуй, я тебе слухаю.
- Так от, Сашин брат заліз по вуха в борги. От його і попередили, що в разі чого борг буде віддавати сестра. Сама розумієш як…
- Сумнівне задоволення – тепер її вираз лиця став серйозний.
- Він прийшов до мене по допомогу. І от я тут.
- А ви? – Ліза не знала, як запитати.
- Друзі – випередив її Юра.
- Але не для тебе? – вгадала вона.
- Не так ми сприймаємо друзів – від згадки в Юри всередині щось заскавуліло.
- І ти от так готовий ризикувати всім заради неї?
- Я готовий на все, щоб в неї все було добре. Оберігати її, щоб вона була в безпеці. Навіть на таке…
- А коли в неї все добре…
- А коли в неї все добре, вона не зі мною – Юра відвернувся і поглянув в вікно.
Далі їхали мовчки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545840
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2014
автор: Кайтім