Посміхнись милим усміхом юним
І дихни темнотою з-під вій,
Оживи ще не торкані струни
У душі неспокійній моїй.
Де не гляну - лиш трави і квіти,
А між них образ твій знов і знов,
Так хотів би цю мить зупинити,
У якій Я і Ти, і ЛЮБОВ.
Не схотіла мене навіть слухать,
Я ж ніщо перед Богом Краси,
Лиш промовила холодно-сухо:
" Буть твоєю мене не проси ..."
І пішла. Думав вернеться, скаже
На прощання : " Бувай! Не старій! "
Павутинку надії зав’яже
У душі неспокійній моїй.
Що було - те було, не вернути
Ні любові, ні тих сподівань,
Що стараюсь ще й зараз забути
Крізь мереживо розчарувань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545588
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2014
автор: Валентин Довбиш