Вже нібито пора змиритись,
що потекли такі літа,
коли не пізно помолитись
і причаститись на свята.
Покаятись перед Всевишнім,
якщо не встиг перед людьми,
щоб не стояти крайнім-лишнім
десь у Петра під ворітьми.
Вклонитись проліску, медунці,
обняти стовбури беріз,
та не журитися при думці,
що є в житті достойне сліз.
Чекати Великодню весну,
коли в серцях воскресне Бог
і льодяне зазим’я скресне
потоком суму і тривог.
Що не залишимо слідочка
на цьому талому снігу,
хіба що – русло від струмочка,
як ці нотатки на бігу.
Про все таке скороминуще
і неповторне у житті,
і про відчутне вже грядуще,
де кануть роки золоті.
За березнем проскочить квітень,
а там і травня бубон б’є,
щоб накривало щедре літо
столи осіннім врожаєм.
У піднебесній світлій хаті
ще об’єднається сім’я.
І очі зоряні здаля
ревниво будуть споглядати,
чи хтось захоче записати
у ті святці твоє ім’я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545558
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2014
автор: I.Teрен