Той день цілком і повністю був наш. Ми сміялися, ми посміхалися, посміхалися один одному, очима, губами і душею. Мені здавалося навіть, що ми підлітки, що прогулюємо уроки, а не викладач і студентка, яким неможна, не личить, не треба. Та я хотіла переступати усі заборони і забобони, заради нього я б чорту в обличчя плюнула би. З ним я відчувала себе всесильною. Він уже спав зі мною в ліжку, обіймав, коли плакала, розумів мої страждання і не осудив за страшне. Все говорило гучніше, ніж будь-які слова хлопців, що могли до мене залицятися.
Дорослий, поважний… Страшно було його підвести. Я так боялася, що якщо хтось дізнається, то він подумає, що я з ним тільки заради якогось кепкування. Я так боялася упасти в його очах, хоча і про найстрашніші свої вчинки розповідала сама, але все ж я була нечиста перед ним.
Я знала і чекала того дня, коли тато зазирне в його оселю і потягне його в міліцію. Я так просила тої ночі маму, щоб вона якнайкраще відмовляла тата мене шукати, що в мене все добре.
Іноді були такі думки, що закохалася у нього за недоступність, таку неприступність, а коли відкрила таїни його орієнтації взагалі стало трохи моторошно, а не «хвора цікавість» ця моя закоханість. Та гуляючи по місту з ним, чи без нього, особливо без нього, я розуміла, що відчуваю гостру його необхідність, що шукаю його поглядом, у думках переношусь у місце, де б він не був, і просто тихо оберігаю будь-яку його справу, думку, погляд, подих…
Мені почало дуже подобатися, що такі наші прогулянки почали ставати все частішими.
Особливо мене радувало, що він у розмовах про Новий рік почав говорити без запитань і цікавості, чи не буду я святкувати з друзями чи батьками, він просто почав планувати наш Новий рік. Я відчувала цю близькість з кожним днем все яскравіше, неначе він одного дня взяв і приніс ялинку і посадив в моїй душі, а тепер кожного дня додає по іграшці, і кожна іграшка яскравіше і тепліше попередньої. Трохи страшно було, а раптом він одного дня прийде з котом.
Я перестала спілкуватися з однолітками, я би і пари перестала відвідувати не будь він викладачем. А його пари стали особливим часом. В моїх думках у цілісінькому залі на чоловік двісті ми всього удвох і всі свої розумні, мудрі розповіді він розказує мені одній. Я захоплювалась його розумом, навіть вдома я обожнювала той час, коли він приходив сідав у своє улюблене крісло брав чергову книгу і читав, а я в той час тихенько йшла на кухню і робила йому його улюблений м’ятний чай і так же тихенько йому приносила, він навіть очей від книги іноді не відводив, рефлекторно брав чашку і завжди наче з подивом казав: «О, мій улюблений, м’ятний. Дякую».
І я йшла. Спершу також обирала якусь з книжок з його бібліотеки і читала у своїй кімнаті, водила пальцями по книзі, яку колись читав він, прижимала до себе, а іноді і цілувала і завжди з нею засинала.
Та одного разу він все ж відвів погляд і сказав:
- Хочеш зі мною почитати?
- У вас у кімнаті?
- Так.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545195
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2014
автор: Біллі Джин