[color="#c800ff"]Доля —
Вона дивиться в небо...
Малює пензлями щастя....
Тихо, напівпошепки говорить про вічне.
Ніччю
Ловить мерехтливу зірку,
Вплітає її у коси,
Щоб осінь горіла, грілась
Кленами, липами, калиною;
Спиняє
Музику мандруючих рапсодів
Обвіває нею безхмар’я, безсоння;
Тихо і ніжно здмухує думи у жито;
Заманює палючі промені
В крижанисту річку —
Розтоплює лід, здіймає хвилі,
Розносить їх у тумани, в хмари, в океан...
Вдихає безодні, безсоння, безмежжя...
Засинає мрійно і спокійно,
Як засинає літній вечір...
Прокидається під калиною;
Дивиться у вічі сонцю
І знову летить за вітрами
Назустріч Аврорі — Східній Зорі —
Її полохливому щастю...[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545132
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2014
автор: *SELENA*