Вставай з колін, коли немає сил
звестись, бо стіни тиснуть душу й тіло
підводься і злітай, хоч пір'я крил
юрба вже рознесла й перетворила
яскраві іскри на пліток чорнило…
Ширяй у небі, хоч мисливець вже
прицілився і певен, що не схибить.
Світай уранці, хоч яким дощем
згасить тебе не пробувала б злива
чужих думок, розлитих, мов чорнило…
Долай себе, як шлях, - за кроком крок,
не скигли, хоч і палиці в колесах
стримлять, і застилає око смог
чорнильних намірів брехня довготелеса,
що роз'їдає шпагу до ефеса…
Вставай з колін. Крокуй. Ширяй в глибини
самого неба. Знай, що ти – Людина!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544890
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2014
автор: ptaha