Іде війна. Усі до цього звикли –
убиті є, ще більше пропаде́,
умре в полоні, безіменно зникне…
Кому болить, – [i]ніколи і ніде?[/i]
Бойовики невидимого фронту,
у кого ніби є ще матері,
знайшли собі посаду і роботу:
найомні бєси, лярви, упирі.
Та є і буде армія народу,
душею чистих лицарів життя,
що у бою за щастя і свободу
обороняють матір і дитя.
Ви – сіль землі, бійці і патріоти.
І поки ворог прагне візаві
і просить булави по голові,
то дайте так, аби було достоту,
винищуйте, косіть усю гидоту,
аби конала у своїй крові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544725
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.12.2014
автор: I.Teрен