Крізь пустелю часу, захлинувшись вітром,
Сунуть, мов верблюди, каравани днів.
І в очах хитається дюн одноманіття,
І страшенно хочеться білених снігів.
Так, щоб розум зводило вітром і туманами,
І сніжило мріями, повними казок…
Дні ж ідуть вервечкою, наче караванами,
А часу бракує нам… хоч хвилин… ковток…
Міражі оазою за барханом мріються,
А сліди годинами замітає враз…
Каравани тягнуться… дно душі видніється,
Бо крізь пальці краплями витікає час…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544651
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2014
автор: ptaha