Жила-була дівчинка. Батьки називали її ласкаво Майєчка - Душечка. У сім'ї її дуже любили. Вона була єдиною поки донечкою і єдиною внучкою. Майєчка росла веселою і життєрадісною. Але чомусь дуже вередувала, коли потрібно було їсти. Вся сім'я брала участь в її годуванні. То ложечку за тата, то ложечку за маму. ... Але ось одного разу купив їй дідусь ложечку не просту, а з позолотою. Правда, інтересу до цієї ложечки вистачило у дівчинки лише на кілька прийомів їжі. І коли мама почала вмовляти її: «Ну, хоча б ще одну ложечку ...», - Майєчка вирвала ложечку з рук мами і кинула сердито на підлогу. Тоді мама запропонувала донечці:
- А давай я тобі розповім казку про ложечку.
- Давай, - погодилася дівчинка.
І мама почала .... Жила-була дівчинка. Батьки називали її ласкаво Майєчка - Душечка. У сім'ї її дуже любили. Вона була єдиною донечкою і єдиною внучкою. Майєчка росла веселою і життєрадісною. Але чомусь дуже вередувала, коли потрібно було їсти.
- Ну, мам!
- А ти слухай, слухай. Вся сім'я брала участь в її годуванні. То ложечку за тата, то ложечку за маму. ... Але ось одного разу купив їй дідусь ложечку не просту, а з позолотою. Правда, інтересу до цієї ложечки вистачило у дівчинки лише на кілька прийомів їжі. І коли мама почала вмовляти її: «Ну, хоча б ще одну ложечку ...» Майєчка вирвала ложечку з рук мами і кинула сердито на підлогу. Засмутилася ложечка. Навіть заплакала. «Ну як же так? Я намагаюся, намагаюся, щосили намагаюся, а дівчинка як вередувала, так і вередує. Хіба я не красива, хіба я проста? У чому ж я винна? Як зробити так, щоб дівчинка їла мною із задоволенням. Адже я так її полюбила. Я так хочу, щоб вона виросла здоровою і красивою. Щоб зубки у неї були білосніжними, щоб талія в неї була осина, як у мене. Ну чому вона не зрозуміє, що не тільки мені боляче від того, що вона мене кинула на підлогу, але і дідусеві, який подарував мене їй, і мамі, адже вона так старалася, готуючи їжу. А може і справді я в чомусь винна ?! Може їжа не смачна через мої гіркі сльози, які я проливаю після кожного капризу. Все! Вирішено! Більше ніяких сліз! Давай-но я виставлю своє личко на сонечко, нехай висушить мої слізки. Може, тоді дівчинка буде їсти з апетитом.» Майєчка подивилася скоса на ложечку, а вона й справді засяяла від сонячних зайчиків, які грали з ложечкою і навіть їй підморгували.
- Мамо, дивись, а ложечка мені посміхається! - Зраділа дівчинка, навіть забувши про своє капризування. Можна я з ложечкою буду дружити?
- Звичайно, можна, - відповіла, радіючи, мама. Того разу, та й не тільки, дівчинка з таким апетитом доїла кашу, розпитуючи про ложечку і, розповідаючи про свою майбутню дружбу з ложечкою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544493
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2014
автор: LaraS