Я ховаю від себе пам'ять
За дверцятами божевілля:
Кожен спогад болюче ранить,
І прозріння – немов похмілля.
Мірки, форми і штучні квіти –
Все закинуте й непотрібне…
В Неї… вже виростають діти…
А у мене?!.. Чайку налити?
Січень був… а Вона… всміхалась!...
Капелюшок у колір чаю…
Шарф смугастий… Все!.. Увірвалось!...
Знову п'Ята?! Що ж, допиваю…
І підступна прокинулась пам'ять…
Вас, Алісо, коли побачив…
А Вона все від мене чекала…
Я ж… Вам чаю, леді, пробачте?
Ось у чашці років гублюся…
Чом не зважився їй сказати?...
Стигне серце, мов чай на блюдці,
І свідомість – мов справжні ґрати…
Що? Чудним, недолугим здаюся?
Тож даруйте мені, Алісо…
З Вами? ЩО вже… я тут лишуся…
В божевільнім від чаю лісі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544464
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2014
автор: ptaha