Вже зі степу повіяло чи то вітром, чи волею
І весна, як мана задурманює світ
Я від цвіту вишневого кожен рік божеволію,
Найдрібнішої птахи чекаю приліт.
Пахне млосною прілістю листя буре, задавнене,
В неба синій безодні дзвінко жайвір завис,
І сльозяться солодкими, кострубатими ранами
Лиховієм розхристані груди беріз.
Не примара оманлива! Я собі це не вимріяв,
Це весна! А тому - зникнуть біди-жалі
Повертають-вертаються гуси з довгого вирію
І знайоме "курли" принесли журавлі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544431
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2014
автор: Валентин Довбиш