Коли настане Ніч і сказиться Життя,
І в очі більмами загляне відчай дикий,
І серця стук зірветься до виття,
Я стану гордо. Ні, не мій це карб!
Бо я багатий, як ніхто на Світі!
Мене збагачує сердець великих Жар!
Як можна в Світі жити без Людей,
Які приносять сонцями світанок?
Самий ти – ніц, не треба ти ніде.
Спасибі вам, хто вірить в мить мою,
Вклоняюсь Друзям, що зі мною нині,
Без вас я нуль, немов червак в гною.
Спасибі, Господи, я вірую Тобі,
Ти розпростер мені застиглі крила,
Тепер я Радуюсь, не нидію в журбі!
14 січня 2014 року
Ераст ІВАНІЦЬКИЙ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543834
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2014
автор: Ераст Іваніцький