Колись, давно, тут, у селі,
На рідній батьківській землі,
Ми народились і зросли,
А потім у світи пішли
Шукати щастя, кращу долю,
Пригод, кохання, просто - волю!..
Великий світ! Село ж - мале.
І нам було у ньому зле -
Хотілось прОстору якогось,
Чогось незнаного, нового...
Гарячі, молоді... Колись...
Ми розлетілись, розбрелись;
Ну, а село... А що - село?-
Бач, не до нього нам було! -
Воно було нам "не до теми" -
У кожного свої проблеми -
Всі виживали, як могли!
В селі ж... так, зрідка лиш були.
Так... від нагоди - до нагоди,
І лиш за гарної погоди -
М"ясця, картопельки набрати,-
Щоб легше було виживати,-
Та й навтіки...
Тим часом, непомітно йшли роки;
Ми "обросли" зятями, невістками,
Онуками...
Коли ж прийшли до тями,-
Оговтались: А ДЕ СЕЛО ?
Воно ж, колись,ось тут, було !
Куди поділося? Де люди?!
Та пізно бити себе в груди,-
Не допоможе каяття,-
Села нема - пішло з життя.
ЗалИшились самі руїни -
Одна суцільна домовина!
Скрізь, по горОдах, бур"яни -
Це все без мору, без війни
Дійшло, з роками, до загину...
А ми, без відчуття провини,
Зустрілися, поговорили,
На пам"ять фото поробили;
Згадали юність, вчителів,
Хто, з ким, за партою сидів;
Про себе - кожен - щонайкраще!
А що ми - зрадники й ледащо,
Ніхто сказати не зумів...
Хоч кілька слів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543817
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2014
автор: Василь Царинюк