Маю я історичне ярмо на шиї
І клеймо таке(!) – сором показати.
Що ж усі так певні, що ми – помиї,
Що крайніше крайніх немає хати?
Так, забились в куточок: не люди – миші.
Ланцюги розкішні – кайдани куте.
Так скажіть – буває на світі гірше,
Ніж на шлях юродивий удруге звернути?
На ті ж самі граблі – ті ж шишки на лобі.
У ту саму прірву – униз верхів’ям.
Чи живемо ми по людській подобі,
Якщо ми по законам подібні звірям?
Якщо ми не інакше як ножа у спину,
Себто пазурі, зуби, клики гостріші.
І нікому не страшно чомусь за дитину,
І зсивілу матір ніхто не втішить.
Схаменіться, люди, людьми знов станьте.
Не забракне сил, щоб добро згадати.
Обітріть коліна і навік перестаньте
Додавати в список подвійні дати..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543812
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2014
автор: Куценко Альона