І дім у вінку білих вишень,
Доріжка в траві до ставка,
І трохи розбещений квітень,
І рання, мов перли, роса…
То все незабутнє і миле.
Та пам'ять верстає роки:
Гніздо вже своє, не родинне,
Відтворюють в серці думки.
Хоч як знов хотілось босоніж
Брести по росистій траві –
Сприймати тут мушу, як клонів,
Асфальт і машини в вікні.
Спішить осінь холодом, гряззю
Родинний заповнити двір…
Від вікон із сірою бяззю
Нікуди вже йти не хотів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543513
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.12.2014
автор: Г. Король