Мій дзвінкокрилий друг, акордео́н,
Торкнусь тебе – втону у звуках та́їн.
В обіймах нотних пальців легіон
Маршує вздовж глянсованого краю.
Акордеон… Мій незрадли́вий друг
В собі́ сховав тінь болю й світло вдачі.
Він до мого «не можу» наче вглух,
Шукаючи в мені́ живці́ гарячі.
Акордеон мов грізний страж, мов янгол
Безжурністю акордів дім зберіг.
Кружляє вальс, пульсує жаром танго,
Шалений ча́рдаш рветься на поріг.
Блискучий корпус тулиться до тіла,
І розум – кришталевий дивозвук.
Ми з ним удвох немов єдине ціле
В химернім поєдна́нні клавіш-рук.
Коли слова встряга́ють шкря́бко в горлі,
Коли думки грома́дять вавилон,
Заплющу очі – і піду за обрій,
Куди закличе мій акордеон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543501
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2014
автор: Юлія Кириленко