Потроху, але невблаганно минає життя,
Краплинами щастя чи болю мій час витікає.
Здається, природний процес – відійти в небуття,
Чому ж тоді розпач лещатами серце стискає?
«Я ще молода, аби вмерти!» – ридає душа?
Та ні, я змирилась, що сорок – достатньо для жінки.
Синочок дорослий і шляхом своїм вируша,
А інші… Поплачуть – і справлять багаті поминки.
Нехай замітає могилку жорстока зима,
Стирає мій слід на землі. Чи можливе щось гірше?
Я буду щаслива (життя прожила недарма!),
Якщо після мене залишиться декілька віршів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543358
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2014
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)