Отам, біля річки в тіні під вербою,
Прив’язаний човен лежав.
Хто поряд проходив, сідав і рукою
Ласкаво його привітав.
І звично, так, нібито з другом чи братом,
Ділився турботами дня,
А човен розтрісканий, з днищем горбатим,
Вважав, що то ніби рідня.
Та якось надвечір сирий над рікою
Гуляла велика вода,
Підняла човна й потягла за собою
До мулу глибокого дна.
Верба вперто віти тягнула до схову,
Вдивляючись в воду брудну,
Просила з мольбою віддати їй човен
Хоча б на хвилинку одну.
Проходили люди, старизну забувши,
Верба ж тихо сохла в журбі.
Проходили «друзі і браття» байдужі –
Про човен забули усі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543316
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.12.2014
автор: Г. Король