Море дивилось у небо, неначе в люстерко,
Пишучи хмарами вперше свій автопортрет.
Гладило хвилі і заспані блискітки терло,
Бризками пінними сипало настрій в сюжет.
Чайки злітались крикливими зграями критиків,
Били крилом, перспективу шукали в вітрах,
Душу води піднімали з глибин нереїдами
І замовкали розгублено у небесах…
Раптом у люстрі майнуло крилато метеликом
Щось дуже дивне (маленьке й сміливе було) –
Море чарівно-яскравим промінчиком-пензликом
Вивело мрії вітрильно-човневе весло…
Скінчено працю. Картину – у рамку із хмарами
Й прямо на небо, щоб, лежачи легко між хвиль,
Можна було милуватись собою і марити,
Ніби несешся у безвість на крилах вітрил…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543261
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2014
автор: ptaha