чуєш? — це сон накивав п'ятами якнайдалі,
знов залишивши мене наодинці із ніччю.
це він порóзкидав пó стелі сонця кришталі,
ніби сказавши: "дивись і не спи, чоловіче"...
бачиш, в моїй зле-кімнаті сьогодні так видко —
це зима грається з Місяцем у піддавки:
то осінь кличе, то вéсну, мов тягне за нитку.
справді ж, її створюють перелітні пташки...
не відчуваєш потреби у денному світлі,
не пишеш рими допоки не зíйде зоря...
і теплий подих завис у хиткому повітрі,
а далі сон, який має подібне ім'я...
11.12.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542954
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2014
автор: Микита Баян