У крові потонула моя Україна,
Кулепадом засипало рідні шляхи,
І ридають камінням столітні руїни,
А сини молоді навіки полягли...
Час надії минув. Правда в очі стріляє,
Вибиває серця, забирає життя...
Під прицілом лихим у ряди поскладають
Патріотів. Для них вже нема майбуття...
А спокута мовчить. Не чіпає, проклята,
Тих "відважних бійців", що тримають приціл.
Для них кари нема, їм дорога відкрита:
Більше грошей - і більше недавніх могил...
Каяття у серця поселіть хоч краплину!
Ви стріляєте власних батьків і братів...
Бог дарує життя у щасливу годину,
І немає в вас прав позбавляти життів!
Ми за мир на землі! Зупиніться, благаю!
Я не хочу вже слухати стогін і плач...
Жовто-синій наш стяг аж до неба злітає.
І повік не спіймає його наш "палач"!
Ми - нащадки князів! Ми - козацького роду!
У потоках Дніпра нас Господь охрестив.
Від величних Карпат до спекотного Сходу
Попід небом святим долю нам простелив.
Ти, народе, повстань! За омріяну волю!
І помстися за тих, хто лежить вже німий!
Ми для себе самі обираємо долю!
І шукаємо шлях лише свій, не чужий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542878
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 10.12.2014
автор: Катерина Лук`яненко