Вони в дитинстві були разом
життя коханням проросло
та не помітили відразу,
воно тягар їм принесло.
Коли Дев з Лондону приїхав,
він красень, і не їй чета,
але до неї, до Паро, примчав,
кохання вело та його мета.
Вони кохали та цвіли у мріях,
по озеру любові й пливли,
летіли у коханні як за обрій
летять до дому журавлі.
Паро кохала дуже сильно,
запалювала у ночі ліхтар
любов така її нестримна,
як жертва впала на вівтар.
Їм разом бути не судилося,
батьки його їм згоду не дадуть.
Та мати її прилюдно зареклася –
що Паро багачеві віддадуть.
Та Дев своє страждання
постійно губить у вині.
Чекає на нього кохання
одній вишуканої повії.
То – Чандра, що танцює
та співає тим, у кого гроші
але свою любов не прикриває
співає, наче роздає солодощі.
Любила Дева, що безмовно,
співала, наливаючи вино,
в його душі біль невгамовна,
що Чандра його любить, він – Паро.
А тут віддали Паро багачеві,
старий він та має трьох дітей,
одягне в перли, сукні парчеві,
але її не зробить він своєю.
Вона для нього як та лялька,
красива, струнка й молода,
та в серці її любові скільки,
що своєму Деву вона не віддала.
А він в вині все потерпає,
та поспішає до неї, у маєток,
але, упавши, він вмирає,
та на обличчі його смуток.
Вона біжить до нього босоніж,
але закрита брама перед нею,
неначе в серце загнали той ніж,
та вбита вона тілом та душею.
P.S/ Трейлер в комментах
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542820
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 10.12.2014
автор: Ниро Вульф